1. Обоснование концепции исследования сущности финансов.
В статье выявлены основные противоречия современных теоретических концепций сущности финансов, доминирующих на постсоветском пространстве. Обоснован новый подход к исследованию сущности финансов.
Опубликована в журнале «Финансы украины» №9, 2009г. С. 108-115.
Слід зазначити той факт, що в сучасній теорії фінансів, поширеній на всьому пострадянському просторі, не існує єдиної думки з такої важливої основоположної проблеми, як розуміння сутності фінансів. Даний факт можна легко пояснити тією обставиною, що і в радянській фінансовій науці (фундаменті нинішньої) єдності теж не існувало. Більш того, потрібно визнати, що з часів розпаду СРСР не з’явилося (мабуть, за єдиним виключенням [1]) монографічних публікацій, підтверджуючих проведення серйозних наукових досліджень в цьому напрямі. Сучасні трактування сутності фінансів, як правило, є інтерпретаціями найбільш поширених дефініцій радянських часів (з вилученням слів «радянські», «соціалістичні»), що характеризували сутність радянських фінансів. Таким чином, з одного боку відбулося фактичне ототожнення поняття радянських фінансів (всього лише одного з проявів фінансів в умовах соціалістичної економіки) і поняття фінансів в цілому. З іншого боку, – всі суперечності фінансової теорії радянських часів залишаються актуальними і до сьогоднішнього дня, оскільки непримиренна наукова дискусія щодо розуміння сутності фінансів з розпадом Радянського Союзу фактично припинилася. Віддаючи належне результатам наукових досліджень таких авторитетних радянських фінансистів-теоретиків, як О.М. Александров, Д.А. Аллахвєрдян, А.М. Бірман, М.І. Боголєпов, Е.О. Вознєсєнський, А.П. Гокієлі, В.П. Дьяченко, І.Д. Злобін, В.К. Сєнчагов, С.А. Сітарян, Г.М. Точільніков, М. К. Шермєньов, В.Г. Чантладзе, навряд чи доцільно зводити вдосконалення даних ними наукових визначень фінансів до простого механічного вилучення слів «радянські» та «соціалістичні». Інакше слід було б визнати, що радянські фінанси і фінанси взагалі – суть одне і те ж. У певному значенні, подібний підхід правомірний, якщо ввести допущення про те, що у пошуках суті радянських фінансів була відкрита сутність фінансів, як таких – об’єктивної економічної категорії, що існує поза суспільно-політичними формаціями. Проте, враховуючи гостру і непримиренну полеміку, що мала місце між радянськими вченими по ключових питаннях, що стосуються розуміння сутності і функцій радянських фінансів, говорити про це не доводиться.
Виходячи з вищевикладеного, метою нашого дослідження було проведення аналізу наукових концепцій розуміння сутності радянських фінансів, які до цих пір домінують на всьому пострадянському просторі, виявлення принципових суперечностей між ними, а також, виходячи з сучасних реалій, побудова системи доказів для обгрунтування нової концепції дослідження сутності фінансів, яка б прибирала ці суперечності.
Узагальнюючи результати проведеного нами дослідження можна стверджувати, що до кінця 80-х років ХХ століття в Радянському Союзі паралельно існували дві теоретичні концепції розуміння сутності радянських фінансів – розподільна і відтворювальна. Розподільна концепція (про неї можна говорити, як про домінуючу і на пострадянському просторі) зводилася до того, що «финансы возникают на второй стадии общественного воспроизводства – в процессе распределения стоимости общественного продукта в её денежной форме» [2, С. 13]. При цьому, як ознаки, що характеризують сутність радянських фінансів у ряді інших вартісних категорій, виділялися розподільний характер фінансів в сукупності з формуванням і використанням цільових грошових фондів. Згідно даної концепції радянські фінанси виконували дві функції – розподільну і контрольну.
Прихильники відтворювальної концепції розглядали фінанси, як категорію відтворення в цілому, а не одній з його стадій. Принциповою відмінною рисою прихильників даної концепції було, на наш погляд, те, що до фінансів вони відносили не тільки грошові відносини, пов’язані з рухом вартості в процесі формування і використання грошових фондів, але й відносини еквівалентного обміну. Іншими словами, в сферу фінансів включалися і товарно-грошові відносини (купівля-продаж товарів). При цьому прихильники відтворювальної концепції, як правило, теж наділяли фінанси розподільною і контрольною функціями [див., наприклад, 3, С.12-15].
Уявляється необхідним звернути увагу і на менш традиційну точку зору щодо функції фінансів таких відомих радянських учених, як А.П. Гокієлі [4, С. 10-11] і Е.О. Вознєсєнський [5, С.119]. Перший, виключаючи наявність і контрольної і розподільної, наділяв радянські фінанси такими функціями: 1) планова акумуляція грошових ресурсів; 2) планове спрямування і використання наявних грошових ресурсів. Другий, не виключаючи наявності у фінансів контрольної функції, наділяв їх, по суті, тими ж функціями, що і А.П. Гокієлі: 1) формування грошових фондів (доходів); 2) використання грошових фондів (доходів). Як видно з вищесказаного, А.П. Гокієлі і Е.О. Вознєсєнський відносили до функцій (прояву сутності) радянських фінансів те, що прихильники розподільної концепції визначали як сутність фінансів.
Така точка зору породила активну критику. Причому як у прихильників розподільної, так і у прихильників відтворювальної концепції. Як основний аргумент висувалося твердження про те, що формування і використання фондів є ні що інше, як дві складові частини одного і того ж процесу – розподілу вартості. Важко не погодитися з такою аргументацією. Але на даний аргумент існує і досить переконливий контраргумент: розподіл вартості сам по собі не має сенсу і є наслідком процесу формування і використання цільових грошових фондів. У свою чергу прихильники розподільної концепції справедливо помічали, що «утворення централізованих і децентрализованных фондів грошових ресурсів – не самоціль, а необхідна ланка в розподілі грошових доходів і накопичень» [6, С. 464]. Дискусія з цього питання, на наш погляд, досить показова, оскільки схожа на вічну суперечку про те, що первинно – курка або яйце. Проте, існуюча суперечність дала нам підставу для сумніву в тому, що розподіл вартості в сукупності з формуванням і використанням грошових фондів дійсно є ознаками, що характеризують сутність як радянських фінансів, так і фінансів взагалі.
У якості основного методологічного принципу, використаного нами при побудові системи доказів, було твердження про те, що одна і та ж ознака не може характеризувати сутність двох різних явищ (або об’єктів). Інакше ці два (на перший погляд) різні явища або об’єкти – суть одне і те ж. Використовуючи метод аналогій, вищенаведене твердження можна пояснити таким чином: очі є і у мавпи і у людини, отже, наявність очей не є специфічною відмітною ознакою а ні мавпи, а ні людини.
У розвиток даного методологічного підходу слід додати, що суть явища або об’єкту не може бути відбито сукупністю деякої (нехай навіть нескінченної) множини ознак, кожна з яких окремо не є характерною виключно для даного явища або об’єкту. Більш того, для віддзеркалення сутності того або іншого об’єкту дослідження досить навіть однієї єдиної ознаки за умови, що вона властива виключно для даного об’єкту.
Доказ перший (непрямий).
Стало загальним місцем твердження про те, що функція є проявом сутності тієї або іншої категорії (об’єкту). Ми теж не ставитимемо його під сумнів. Швидше навпаки, – зробимо відправною точкою в побудові ланцюгу доказів.
Прихильники розподільної концепції виділяли у фінансів, як правило, три ознаки, що характеризують сутність фінансів як економічній категорії [3, С.43]: 1) грошова форма функціонування; 2) розподільний (перерозподільний) характер; 3) формування й використання грошових фондів цільового призначення.
Виходячи з трьох вищеперелічених ознак, прихильники розподільної концепції виводили дві функції фінансів – розподільну і контрольну. При цьому стверджувалося, що контрольна функція «витікає» з грошового характеру відносин. В даному випадку гроші, виконуючи функцію міри вартості, проявлялися в контрольній функції фінансів. Звідси, власне, і народилася теза про те, що фінанси – категорія вторинного порядку по відношенню до грошей.
Друга ознака фінансів обумовлювала наявність розподільної функції. А ось з третьої ознаки не «витікало» зовсім нічого. Як вже було показано вище, пояснювалося це просто: формування і використання цільових фондів є двома сторонами одного й того ж процесу – розподілу вартості. Тобто, фактично процес формування і використання фондів трактувався прихильниками розподільної концепції, як похідна від розподільної функції. Але у такому разі ми маємо справу з порушенням причинно-наслідкового зв’язку між сутністю і функцією: виходить так, що у прихильників розподільної концепції третя сутнісна ознака фінансів є вторинною від розподільної функції фінансів.
У контексті наведених міркувань точка зору Е.О. Вознєсєнського (непримиренного опонента розподільної концепції) виглядає ще менш послідовною. У своїй монографії [7, С. 155-156], що вийшла у 1969 році, він сформулював комплекс наступних ознак, що характеризують сутність фінансів: 1) фінансові відносини, зокрема податки, суть вартісні (грошові); 2) лише ті відносини фінансові, які утворюють їх систему, регламентовану державою; 3) ця система на основі особливих форм грошових відносин (доходів і витрат) регулює процеси створення та використання централізованих і децентрализованных грошових фондів. Радянські фінанси, при цьому, наділялися автором трьома функціями [7, С. 157]: 1) формування грошових фондів на основі особливих форм доходів; 2) використання грошових фондів на основі особливих форм витрат; 3) контрольна.
Не можна не відмітити, що із сукупності другого та третього сутнісних ознак «витікають» перша і друга функції фінансів. Примітним, на нашу думку є той факт, що контрольну функцію автор при цьому вважає похідною (!) від двох перших функцій. Виходячи з такої логіки певно слід вважати, що перша і друга функції фінансів складають сутність функції контрольної. Що у такому разі виходить з першої ознаки фінансів, автор відповіді не дає.
У 1985-му році, коли Е.О. Вознєсєнський після цілком справедливої критики фактично відмовився від другої ознаки фінансів зразка 1969 року, їм були сформульовані наступні ознаки [5, С. 84-86]: 1) фінансові відносини мають вартісний (грошовий) характер; 2) фінанси виражають перерозподіл частини вартості суспільного продукту; 3) фінанси виражають відносини, пов’язані з формуванням і використанням централізованих та децентрализованных грошових фондів.
Крім того, що нова сукупність ознак практично дублює точку зору прихильників розподільної концепції, принциповою є та обставина, що зміна складу ознак фінансів не спричинила ніяких змін у складі їх функцій. Виходячи з такої логіки Е.О. Вознєсєнського ймовірно витікає, що виконувані об’єктом функції ніяким чином не обумовлені його суттю. Слід зазначити, що нестиковок подібного роду предостатньо в аргументах й інших поважаних авторів.
З вищенаведеного можна зробити попередній висновок про те, що довільне маніпулювання причиною і наслідком не може сприяти розкриттю дійсної суті досліджуваного предмету. Крім того, ситуація коли функції фінансів у прихильників однієї концепції видаються за сутність прихильниками іншої концепції (і навпаки), може свідчити про те, що дійсна сутність фінансів досі знаходиться під вуаллю проявів фінансів, які з позицій різних точок зору сприймаються то як сутність, то як функція (прояв сутності).
Доказ другий.
В результаті проведених досліджень нами було встановлено, що сутнісна ознака фінансів у вигляді формування і використання централізованих та децентрализованных грошових фондів, так або інакше, фігурує майже у всіх радянських і пострадянських фінансистів-теоретиків. Але у такому разі прихильники розподільної концепції повинні визнати, що акти купівлі-продажу теж суть фінанси, оскільки, наприклад, більше десяти відсотків держбюджету України формується за допомогою товарно-грошових відносин [8, С. 126, 137-138].
Втім, формування бюджету за допомогою актів купівлі-продажу не виглядає суперечливо з погляду прихильників відтворювальної концепції. Але як у такому разі пояснити факт, що в більшості цивілізованих держав (Україна не є виключенням) чинне законодавство допускає формування статутних фондів підприємств товарно-матеріальними цінностями і нематеріальними активами [див. 9 (стаття 115)]? Адже, як відомо, натуральні відносини були виключені зі сфери фінансів прихильниками абсолютно всіх напрямів фінансовій теорії радянських часів. До цього слід додати і те, що з методологічної точки зору обмін навряд чи слід ототожнювати з розподілом. Інакше слід було б визнати, що між розподілом і обміном методологічної різниці не існує.
З вищесказаного може виходити тільки один висновок: формування і використання централізованих і децентрализованных грошових фондів не може бути ознакою, що характеризує сутність фінансів, а є лише видимим проявом даної категорії.
Доказ третій.
Одним з основних аргументів критиків розподільної концепції є факт розподілу вартості в грошовому виразі за допомогою ціни і заробітної платні. З ним дійсно важко не погодитися, але тільки в одному випадку – якщо визнати істиною в останній інстанції все недоладності марксистської трудової теорії вартості. Але навіть виходячи з того, що політекономія Маркса дуже далека від досконалості, правоту прихильників розподільної концепції, проте, навряд чи слід визнавати. На нашу думку, зв’язано це, зокрема, з неможливістю заперечення одного очевидного факту: за допомогою обмінних (Т-Д) транзакцій відбувається розподіл непрямих податків. Для того, щоб прихильники розподільної концепції змогли в цьому переконатися, їм достатньо в будь-якій установі торгівлі ознайомитися з касовим чеком, де в обов’язковому порядку відбивається сума ПДВ, сплаченого покупцем товару. Виходячи з того факту, що податки розподіляються через акти купівлі-продажу, навряд чи варто непрямі податки виключати зі складу категорії фінанси.
Цього практичного прикладу, на наш погляд, цілком достатньо для висновку про те, що така ознака фінансів як розподіл вартості в грошовому виразі не може претендувати на виняткову приналежність до явища, яке серед прихильників розподільної концепції прийнято називати фінансами. І в даному випадку ми маємо справу не більше ніж зі ще одним з видимих проявів фінансів.
Доказ четвертий.
Основним аргументом даного доказу будуть цитати з офіційних довідок Міністерства фінансів України про стан державного боргу України. «Протягом січня-червня 2008 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 2.832.231,47 тис.грн. (3,19%). При цьому, державний зовнішній борг зменшився на 765.908,48 тис.грн. (1,43%). Зменшення державного зовнішнього боргу у гривневому еквіваленті за січень-червень 2008 року спричинене, в основному, зміною офіційного курсу гривні (курсив наш) до долара США» [10]. Довідка Міністерства фінансів України від 31.12.2008 свідчить про те, що «державний зовнішній борг збільшився на 32.535.209,83 тис.грн. (60,82%) в основному за рахунок зростання курсів іноземних валют до гривні (на суму 31,4 млрд.грн. або 53,0% зростання обсягу державного боргу)» [11]. Як відомо, в червні 2008 року відбулася зміна офіційного курсу гривні до долара США з 505 до 485 грн. за 100$ США, а протягом другого півріччя 2008 року відбулося стрімке падіння офіційного курсу гривні до рівня 770 грн. за 100$ США.
З наведених цитат видно, що зміна розміру зовнішнього державного боргу України левовою часткою відбувалася не в результаті виплат або запозичень. Тобто не відбувалося використання або формування будь яких фондів, обслуговуючих державний борг. Абсолютно очевидно, що й розподілу ресурсів (як і обміну) в даному випадку теж не відбувалося. Інакше кажучи, як видно із звіту Міністерства фінансів України, збільшення розміру зовнішнього державного боргу на 31,4 млрд.грн. відбулося взагалі без будь яких грошових відносин, а лише за рахунок зміни мінової вартості гривні відносно долара США.
Чи виходить з цього, що державний борг необхідно виключити зі сфери фінансів лише на тій підставі, що його збільшення або зменшення може відбуватися без наявності сутнісних ознак, що до сих пір приписують фінансам? Швидше навпаки, виходячи з чотирьох наведених вище доказів, неважко зрозуміти, що прихильники існуючих концепцій намагалися виражати сутність фінансів, як сукупність тих або інших їх проявів. Більш того, існуючи уявлення про фінанси не відображають всі реалії, які в даний час відбуваються у сфері фінансів.
Єдина концептуальна теза про фінанси, яка, на наш погляд, в світлі наведених вище міркувань не викликає сумніву і підтверджується одностайною думкою абсолютної більшості фінансових теоретиків, полягає в тому, що фінанси є категорією, похідною від грошей. І якщо не ставити під сумнів це теоретичне положення, то пошук сутності фінансів слід було б здійснювати, якщо можна так виразитися, безпосередньо в грошах. Необхідно відзначити велику складність таких досліджень, яка, головним чином, полягає у відсутності однозначного наукового розуміння сутності самих грошей. Проте, даний напрям здається нам найбільш перспективним.
Узагальнення всього вищевикладеного дає нам підставу для наступних висновків:
1. Існуюче уявлення про фінанси, як про розподільні грошові відносини у зв’язку з формуванням та використанням грошових фондів не відображає всіх реалій, які відбуваються у сфері фінансів на даний час.
2. А ні розподільний характер грошових відносин, а ні формування (використання) грошових фондів – не можуть претендувати на статус ознак, які характеризують сутність фінансів як економічної категорії.
3. Сутність фінансів лише проявляє себе в трьох різних формах грошових відносин: обмін, розподіл, формування та використання грошових фондів. Таким чином, є всі підстави вважати, що три названі форми грошових відносин за певних умов мають одну загальну сутність, яка і є сутністю фінансів. Виходячи з цього, дослідження по виявленню сутності фінансів необхідно починати з пошуку обставин, за якими такі різні за формою відносини, як обмін та розподіл, представляють, по суті, одне й те ж.
Слід також мати на увазі, що будь-який (навіть самий вичерпний) опис проявів фінансів не може відобразити їх сутності.
Література: 1. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. –К.: КНЕУ , 2005. – 240 с. 2. Родионова В.М. Вопросы сущности и функций советских финансов. – М.: 1987. – 76 с. 3. Моляков Д.С. Теория финансов социалистических предприятий и отраслей народного хозяйства. – М.: Финансы и статистика. 1986. – 112 с. 4. А.П. Гокиели. Некоторые вопросы теории советских финансов. – «Труды Тбилисского государственного университета», 1957. Т. 65. – 216 с. 5. Вознесенский Э.А. Финансы как стоимостная категория. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 160 с. 6. Дьяченко В.П. Товарно-денежные отношения и финансы при социализме. – М.: Наука, 1974. – 488 с. 7. Вознесенский Э.А. «Дискуссионные вопросы теории социалистических финансов». – Издательство ЛГУ, 1969. – 158 с. 8. Захарченков С. Фінанси.UA. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2008. – 256 с. 9. Гражданский кодекс Украины. 10.Довідка щодо державного та гарантованого державою боргу України на 30.06.2008 http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=135589&cat_id=103274 11. Довідка щодо державного та гарантованого державою боргу України на 31.12.2008 http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=199965&cat_id=103274
